Перемоги читачів-академіків Білозерської РДБ.

МАН Юніор Ерудит.

   У вересні-грудні 2017 року двоє учасників наукової секції "Етнологія" МАН (керівник Колесник С.О.), яка працює при Білозерській РДБ, взяли участь у Всеукраїнському інтерактивному конкурсі "МАН Юніор Ерудит" у номінації "Історія". Конкурс проводиться з метою залучення до науково-дослідницької діяльності учнів 5-11 класів.
    Боярчук Катерина, учениця 11 класу Білозерської ЗОШ I-III ступенів №3, набрала 143, 75 балів із 150 і показала відмінний результат.
  Кравчук Роман, учень 7 класу Білозерської багатопрофільної гімназії ім. О.Я. Печерського, набрав 93,75 бали із 150 і показав добрий результат.
   Вітаємо нащих щасливчиків. Незабаром діти отримають сертифікати, які підтверджують їхні високі результати.

 

Як європейці Херсонщину будували

Розпочинаємо серію публікацій творів білозерчан на конкурс "Як європейці Херсонщину будували". Якщо сподобалось, приймаємо відгуки. Читайте і діліться враженнями.

Як називалась Білозерка!? Або віщий сон Дніпрянки. 

-                     Скадовка! – голосно говорила Дніпряночка.

-                     Ні, Іванівка! – ще голосніше викрикував Таврик.

Ці суперечки продовжувались ще б довго, якби до діток не підійщла бабуся і не спитала:

-                     Таврику, Дніпряночко, в чому річ? Чому ви сперечаєтесь? Про що йде мова?

-                     Бабусю,- відгукнувся Таврик, - раніше наша Білозерка звалася Іванівкою? Це ж так?

-                     Ні, бабусю, Білозерка звалася Скадовкою, - похлипуючи доказувала Дніпряночка.

-                     Дітки, не сперечайтеся. – заспокоювала онуків бабуся. – І ти права, Дніпряночко, і ти все вірно говориш Таврику. Дійсно, спочатку наша Білозерка називалась Іванівкою – на честь її першого землевласника арапа Івана Абрамовича Ганнібала (який народився у Естонії, син «арапа Петра Великого»). … Дуже – дуже давно, коли херсонський край тільки почав засвоюватися, велика цариця Катерина II видала указ про заселення іноземцями південних земель. А Іван Ганнібал був будівничим міста Херсона і поруч йому виділили маєток в 12 тисяч десятин землі, щоб він там жив і розвивав наш край, заселений колишніми запорожцями. Тож першим господарем Іванівки – Білозерки, - сказала бабуся, дивлячись на Дніпряночку, - був іноземець.

-                     Так виходить, що наша Білозерка раніше називалась Іванівкою!? – задумливо сказала Дніпряночка. І в її уяві постав мужній образ величного чужеземця – арапа Івана Абрамовича Ганнібала, - він їй нагадував казкового джина з чарівної лампи Алладіна.

-                     Цій людині ми завдячуємо утворенням нашого селища! – гордо промовив Таврик. – Я дуже багато читав про нього.

-                     Але ж, бабусю, звідки тоді взялася назва Скадовка? – запитав Таврик.

-                     Дніпряночко! – раптом звернулася до онучки бабуся. – Здається, що ти сама зможеш розповісти про все своєму брату.

-                     Да, бабусю, Таврик мене навіть слухати не хотів. Все своє доводив. – промовила дівчинка.

-                     Ану, Дніпрянко, спробуй мене переконати, - посміхнувся Таврик.

-                     Онучечко, ми з задоволенням послухаємо твою розповідь. Я здогадуюсь, що вона буде про знамениту родину Скадовських – вихідців з Польщі. Я ж права, Дніпряночко? – запитала бабуся.

-                     Ну що ж, слухайте, бабусю і Таврику! Ви не повірите звідки я дізналась про це. Мені наснилось, так, дійсно наснилось… Наче я бачила усе це насправді…

… Я бачу… як до Херсона на кораблях прибувають англійці, шведи, італійці, французи, німці, греки, поляки… Так у місто перебралися з Польщі Балтазар Балтазарович Скадовський з племінником Яковом Яковичем Скадовським. … Я також бачу, як нашу Білозерку спочатку було продано князю Безбородко, і згодом, у нього маєток викупив Балтазар Балтазарович Скадовський (разом з усіма селянами)… Невже таке може наснитись? Виявляється, може.! … І я, начебто, знаходжусь десь поруч… Бачу купчу на маєток… і… здивовані обличчя селян – адже знову новий господар…. Час летить, проходять десятиліття… Родина Скадовських була у захваті від дивовижного місця, яке їй дісталось: гарні землі, безмежні поля, доброзичливі люди, поруч озеро Біле!

…. Саме тут жили і прославляли білозерський край діти та онуки Балтазара Балтазаровича – останній землевласник Білозерки Лев Балтазарович Скадовський, відомий археолог Георгій Львович Скадовський, знаменитий художник Микола Львович Скадовський, видатний вчений-гідробіолог Сергій Миколайович Скадовський…

-                     Так ось чому наша Білозерка мала ще одну назву – Скадовка! Це, мабуть, на честь Скадовських, вихідців з Польщі! – з захопленням промовив Таврик.

-                     Цей дивовижний сон Дніпряночки і справді виявився віщим, - промовила бабуся. – Все так і було.

           Для Таврика ця новина стала несподіваною. Адже він захоплювався історією свого селища і не розумів,  чому такий сон не наснився саме йому.

         Згодом бабуся підійшла до діток, обійняла їх і промовила:

-                     Таврику, Дніпряночко! Ви праві обоє. Та зараз Білозерка називається так тому, що поруч з селищем знаходиться чудове озеро Біле. Але ви повинні знати і пам’ятати, що в історії походження назви нашої Білозерки є європейські витоки. Любіть і бережіть свій рідний край, шануйте його!
Автор: Колесник С.О. 

Чорнобаїв град

У Херсонськім славнім царстві,

Білозерськім государстві

Чорнобаїв град стоїть,

Та казковий шлях лежить.

Отож, любії малята,

Українські козачата,

Влаштовуйтесь найзручніше,

Та поводьтеся чемніше,

Дружно в царство те підем,

Річ про давнє поведем…

Брат з сестрою дружно жили,

Мирно жили, не тужили,

Хлопчик Таврик звався, друже,

Мав він серце не байдуже.

Дівчинку Дніпрянка звали…

Ви її не зустрічали?

-    Знаєш, сестро, - брат сказав,-

Маєм ми багато справ…

Нумо підем до царя,

Славного Володаря.

Хай він дасть скоріш одвіт:

Скільки государству літ…

Цар наш чинно походжає,

Та на діток поглядає.

-       Нашім граду… Щоб згадать…

Двісті років… Й тридцять п’ять!...

-       Світлий царю, не мовчіть,

Про минуле розкажіть!

Цар лишився дару мови,

Бо колишнє невідоме…

Лиш прийшовши в себе, враз

Видав він такий наказ:

Государство дослідити,

Смілих всіх нагородити!

Тут зібралися придворні,

Славні мудреці проворні,

Стали думать та гадать,

Кого в давній світ послать…

Зголосивсь Віктор Гошкевич,

Того царства королевич,

Й чужоземний славний Йван

На прізвище Суручан.

Вони царством мандрували,

Ряд курганів розкопали,

Віднайшли безліч коштовних

Старожитностей чудових…

Всім повідали: давно

Скіфське царство тут було,

Готське також існувало,

Та Ольвійське процвітало.

Цар сказав: - Все зрозуміло,

Впорались ви дуже вміло!

Слава царством хай гуляє,

Та народ вас прославляє,

Нехай славні імена

Ширяться із вуст в вуста!...

Враз сестрі цікаво стало,

Як град рідний заснували.

-          Хто такий цей Чорнобай?
Таврику, розповідай!

Дай - но відповідь мерщій,

Може, це страшний злодій?

-           Що ти, сестро, схаменися,

Та й за голову візьмися!

Чорнобай - це пан хоробрий,

І душею дуже добрий,

У походах він бував,

Зміїв злих перемагав!

Князь Потьомкін та цариця

Катерина білолиця

Пана Петра й Гусака

( Ось компанія яка!)

В нашім царстві поселили

Й радісно оголосили:

Мирно й дружно тут живіть,

Та кордони стережіть,

Вміло й вправно ви газдуйте,

І палаци тут будуйте,

Добре серце завжди майте,

Лиходіїв відганяйте!

Вони й досі тут вартують,

Та у царстві мир пильнують,

З простим людом завжди дружать,

Граду ріднім вірно служать…

У Херсонськім славнім царстві,

Наймудрішім государстві

Цар уміло заправляє,

Володіння процвітає…

Автор: Кухта Г.Д. 

Як європейці Херсонщину будували.

Теплого літнього вечора, у садку під соняшником, сиділи наші герої й маленькі дослідники – хлопчик Таврик та його молодша сестра Дніпрянка:

-                     Таврику, - звернулася сестра до брата, - а як і хто будував Херсонщину? Звідки можна про це дізнатись? Розкажи мені.

-                     Ой, Дніпрянко, знаю тільки, що був такий французький військовий інженер й географ Гійом Левассер де Боплан, який близько двадцяти років свого життя провів на Україні. В основному його служба полягала в пошуку підходящих місць для зведення укріплень по всій території України та їх будівництві. Після повернення додому у Францію він видав найцікавіші записки про життя селян і козаків, їх звичаї і вдачу, їх оселі, промисли, якими вони займалися, способах ведення війни з ворогом. Так само його руці належать і найдокладніші карти України. Протягом декількох століть вони вважалися найбільш повними і точними, ними не раз користувалися спочатку польські королі, а пізніше всі дослідники історії України, - як от, наприклад, і ми з тобою. Праця французького інженера називається - «Опис України» 1650 року. А ще він створив дивовижну карту - «Загальний план Диких полів, простіше кажучи, Україна. З суміжними провінціями. Роботи Боплана є дуже цікавими і мало не єдиним джерелом з історії України того часу. В «Описі України» навіть є статті і про наш край… Така книга є у бібліотеці мого дідуся. А ходімо до дідуся Панаса, він нам усе розповість.

-                     Таврику, Дніпрянко! – зове баба Параска, - ходіть молоко пити!

Діти повсідалися зручно, у руках кухоль молока, скоринка хліба – все, що потрібно дітям. А біля них, на старенькій лавочці, такій старенькій, як і сам дідусь, сидів дід Панас. Брат і сестра дуже полюбляли, коли теплого вечора, за кухлем молока, дід розповідав їм усякі цікаві історії та пригоди, тому й зараз мова зайшлася про відомих європейців, які присвятили своє життя Херсонщині:

-                     Ой, дітки, розповідав мені це ще мій прадід, багато відомих діячів було, але найвагоміший вклад зробив саме він – лікар-гуманіст Джон Говард, який все своє життя допомагав хворим. Десь у 1789 році  приїхав він у Херсон, щоб пожертвувати великі суми на будівництво шкіл і лікарень для бідних. Говард постійно навідувався на верф, в казарми, хатини і халупи перших херсонських поселенців, вивчаючи умови їх життя і дбаючи про їхнє покращення. У цей час у Херсоні спалахнула епідемія Говард невтомно допомагав хворим, захворів і помер у 1790 році. У місті Херсоні на проспекті Ушакова (раніше ця вулиця називалась Говардівською) на честь великого філантропа встановлено пам’ятник. За духовним заповітом Джона Говарда, пам'ятник в його честь встановлено у вигляді сонячного годинника з зображенням барельєфа видатного гуманіста і написами російською мовою та латиною: «Говард. Упокоился 20-го января на 65 году от рождения. (Говард. Упокоївся 20-го січня на 65 році від народження). Alios salvos fecit  (Робив інших здоровими). Vixit propter alios (Жив для інших)». Пам'ятник Джону Говарду у формі сонячного годинника увійшов до п'ятірки незвичайних вуличних годинників України.

-                     Ви чого там розбалакалися?! Пізно вже, вечоріє, вам спати пора, а ви дідові байки слухаєте, - буркотіла бабця.

Та діти й не думали про сон. Адже дід такі цікаві речі про Херсон розповідав.

-                     Ще один видатний європеєць - Олександр Семенович Ерделі, - продовжував дід Панас, - представник давнього угорського графського роду. Перші представники родини Ерделі переселилися в Північне Причорномор'я в кінці XVIII ст. із Трансільванії, вже в XIX ст. стали одною з найвідоміших і багатих родин краю. Їх родовий маєток знаходився в Ердельївці (тепер в Кіровоградській області). А на Херсонщині їм належала Токарівка (це у Білозерському районі). Назва походить від прізвища перших власників. Токарівка заснована 27 червня 1780 року хорунжим польської армії Антоном Токаревським. Але ще в катеринівські часи він програв свій маєток сім'ї Ерделі, які і володіли Токарівкою. Ерделі Олександр Семенович - херсонський губернатор з 1876 по 1890 роки, фактично ж – з 1874, коли став виконуючим обов'язки губернатора. У 1879 році Ерделі удостоївся ордена св. Станіслава першого ступеня, в 1883-му – св. Анни першого ступеня, в 1888-му – св. Володимира другого ступеня. У 1890-му став Почесним громадянином Херсона. Всі ці винагороди – результат плідної діяльності на благо міста і краю. Завдяки Ерделі, наприклад, місто обзавелося такими корисними закладами, як відділення державного банку, училище, був прокладений водопровід. До речі, на роботах по благоустрою міста Херсона працював і мій пращур, ваш прапрапрадідусь... При О.С. Ерделі також були упорядковані проспекти, ринки і бійні. Тож вулицю Старообрядницьку (раніше називалась Ерделіївська) не випадково вибрали для увічнення його імені. На ній зосереджено дуже симпатичні будівлі, що з'явилися, так або інакше, завдяки сприянню Ерделі: губернське земство, Театр (1889) і Міська бібліотека. У Токарівці знаходилися дві економії, що належали дітям Олександра Семеновича: Сергія Павловича, Марії Олександрівни та їх дітей Павла і Олександра.

-                     Так, європейці й надалі продовжували успішно розвивати наш край,- гордо сказав дідусь. - Серед них найбільш відомі іспанець Йосип Михайлович Дерібас (Хосе де Рібас), француз Емануїл Йосипович де Рішельє, родина греків Гунаропуло, численна родина німців Фальц-Фейнів, поляки Йосип Конрадович Пачоський, Маріуш Заруський й інші – та про них я розповім вам завтра. А то зараз знову Параска   прийде, горланити буде.

Таврик і Дніпряночка з великим захопленням і цікавістю дослухали дідуся Панаса, допили молоко і пішли спати. А вночі їм снився мужній прапрапра…дід, який разом з відомими європейцями розбудовував Херсонщину…

Автор: Маскаєва Владислава, 14 років.