Білозерщина запрошує!

Наш блог надає можливість усім користувачам дізнаватись про найцікавіші сторінки історії рідного краю. Заходьте! Читайте! Діліться враженнями! І мандруйте Білозерщиною - реальною і віртуальною!!!

Цікавинки Білозерського району



Місце, де ти народився і живеш, це твоя маленька Батьківщина. Тут живуть твої батько, мати, дідусь, бабуся, сестри, брати. І коли ти виростеш, ти на власному досвіді переконаєшся, що нема в світі нічого милішого за рідну землю. І, де б ти не був, рідна земля, ніби рідна ненька, завжди кликатиме тебе додому.
У своєму нарисі "Цікавинки Білозерського району" ми запрошуємо у подорож по рідному краю, знайомитись з історією Білозерщини. Чим раніше і більше кожна дитина довідається про свою землю, тим впевненіше торуватиме власну стежину на шляху до щасливого майбутнього рідної країни.
…Районним центром Білозерського району є селище міського типу Білозерка, розташоване біля Білого озера, від якого і походить назва селища.
Білозерка виникла як маєток генерал – поручика  І.А. Ганнібала – одного із   засновників міста Херсон, брата діда О.С. Пушкіна по матері. У 1780-му році першими поселенцями Білозерки були колишні запорожці. Однак основна маса жителів – переселенці з Правобережної України.
Таємниці сивої давнини білозерського краю відкривають кургани – поховання, розкопки древніх поселень скіфів, сарматів, слов’янських племен. Окрасою краю є природній комплекс Дніпровських плавнів, що представляють собою складну систему островів, вкритих заростями очерету, травою й деревами.
Найдивовижнішою перлиною Білозерки є Біле озеро, особливої чарівності і загадковості якому надають такі унікальні рослини, як біле латаття та жовті глечики, які ростуть понад берегом.
На території Білозерського району розміщений Благовіщенський монастир,  який був одним з найбільших духовних центрів на півдні України. Благовіщенський монастир заснований в 1866р. В1885 році споруджений собор із дзвіницею. На березі озера, біля цілющих джерел, збудована капличка. Ці джерела – гордість Білозерки. Наша земля багата талановитими та творчими людьми. Серед них і видатний режисер Сергій Бондарчук, і відомий педагог-психолог Ольга Скороходова, і знатна оперна співачка Людмила Ширіна. Пам’ятний знак на честь С.Ф.Бондарчука встановлено у листопаді 2000р. на місці садиби, де народився відомий кінорежисер, актор, народний артист. В центрі селища – Алея слави та Меморіальний комплекс, де знаходиться братська могила воїнів – односельців, відкритий в 1967р. В 2001році відбулося відкриття пам’ятника Т.Г.Шевченку на головній площі селища, де відбуваються всі урочисті заходи та свята.                                                                   
Дуже цікава історія виникнення сіл Білозерського району: Станіслава, Кізомису, Чорнобаївки, Олександрівки, Токарівки, Широкої Балки, Нової Тягинки, Софіївки та ін.
Кізомис    
Назва села пішла від двох слів Кізий Мис, що в перекладі з татарської означає «Дівоча коса». Так його називали чужинці з турецько – татарського народу, які милувалися красою українських дівчат. Засноване у 1783 році на місці колишнього Запорізького укріплення. Нині село Кізомис – затишна місцина, яка приваблює бездоганною первинною природою та свіжим повітрям. У підніжжя села розлилося озеро Дідове, вздовж берега якого збудовано мережу котеджів, а з кручі можна осягнути річку Дніпро, що вливається в Дніпро – Бузький  лиман. З різних куточків приїздять сюди бажаючі порибалити. На території села розташований дитячий табір «Фрегат», який в літній період радо приймає дітлахів, а в осінній – людей похилого віку.
Олександрівка
Село Олександрівка (попередня назва Штихове) виникло як маєток генерал- фельдмаршала Румянцева 13 серпня 1781 року. Про історію цього краю розповідають пам’ятники, що збереглися до цього часу. За селом височіє пам’ятник зодчества середини ХХ ст. - Маяк. На скелях над лиманом збереглося античне поселення «Скелька», а на межі між с. Лукарево Миколаївської області та Олександрівкою розкинулося урочище Семенів Ріг. Українські і польські літописці вважають, що це місце є батьківщиною Запорозьких козаків. За своє 236-літнє існування село зазнало лиха, і бідувань, і доброї слави. Основною окрасою села є його працьовиті люди, з діда прадіда-хлібороби. Село славиться своїми умільцями, вишивальницями. Гордістю с. Олександрівки є народний хор під керівництвом Гребенюка В’ячеслава Дмитровича.   
Широка Балка – одне з мальовничих сіл Білозерського району. Розміщене воно на березі Дніпро-Бузького лиману. Село гарне у будь-яку пору року. І весною, коли потопає в білому цвіті садів. І влітку, коли буяє зелень. І восени, коли дерева вбираються у золоті шати. Звідки походить назва села? Існує легенда, що нібито одного разу містечком, яке ще не мало назви, проїжджала цариця Катерина. Погляд її зупинився на дуже широкій балці, що була на території селища, і цариця вирішила назвати це село Широка Балка. Територія села поділяється на райони: котосмали, бережани, мурія, прихожани. Назва кожного району має свою історію. Якось одного разу гралися юрба дітей. І ось вони підпалили котам хвости. Перелякані тварини бігали від хати до хати, підпалюючи помешкання жителів села. І ту частину села, де це відбулося почали називати «котосмали».
Територія села Ш-Балка, яка розташована ближче до Станіславу, має назву «мурія», тому що більша частина жителів мала прізвище Муренці. Район «бережани» розташований біля берега Дніпро-Бузького лиману. На протилежному боці села   район «прихожани». В далекому минулому, коли село тільки заснували, переселенці з інших місць вибирали собі місця проживання. Приходили і намагалися оселитися на незайманій території. Цю частину села згодом почали називати «прихожани». Історія села надзвичайно захоплююча, багата на події.
За 1,5 км від Ш-Балки знаходиться Золотий Мис. Там проводилися розкопки і було досліджено археологами скіфо-сарматське поселення. За 2 км. від поселення Золотий Ріг на рубежі І ст. до н.е. – І ст. н.е. існувало античне городище Глибока пристань. Між Софієвкою і Широкою Балкою знаходиться Червона Балка. Назва балки походить від подій, які там відбувалися. Це була кровопролитна битва із турецькими завойовниками. Сплило багато часу. Зараз Ш-Балка – це оновлене сучасне село. В центрі села - пам’ятник великому українському письменнику Т.Г.Шевченку, поряд алея Слави, на якій височіє стела з іменами односельчан, загиблих на фронтах Другої світової війни. Праворуч від стели палає Вічний вогонь, а на обеліску застигла у тузі і скорботі постать матері солдата. Зараз село славиться своїми садами та виноградниками.
Станіслав
Мальовничі, безмежні поля, безкраїй лиман, щедра палітра сонячних барв, повітря, насичене запахом чебрецю – все це Станіслав. У 2016 році селу виповниться 242 роки. На території села знаходиться риболовецьке підприємство «Славутич».
Станіславці пишаються славними земляками. Тут народився генерал-майор І.Н.Гаркуша, знаний своїми подвигами під час Другої світової війни. Далеко за межами села та регіону відомий творчий колектив «Ольвія», яким керує Заслужений працівник культури, талановитий музикант Михайло Баєв.
Станіславська ЗОШ I-III ступенів названа іменем письменника, нашого земляка К.Й. Голобородька. Центром мистецтва є сільський Будинок культури ім. Ю. Шумського. Цей відомий актор, режисер, народний артист СРСР в свій час відвідував село.
Станіславці пишаються тим, що кожного року можуть запросити до себе гостей на фестиваль «Станіславські зорі».
Токарівка
Село Токарівку (Любомирівку) засновано 27 січня 1780 року на правому скелястому березі Дніпра і належало воно князю Ксаверію Любомирському
27 червня 1780 р. село було продане хорунжому польської служби Антону Токарівському та відведено 4200 десятин землі і 300 десятин угідь. В 1836 Токарівку купив офіцер – помічник Ерделі. Будинок – маєток пана зберігається до нашого часу по вул. Придніпровській, 24. В 1867 році була відкрита перша школа. Її вчителем був захожий солдат Родіон. Поміщику Ерделі належали села Дніпровського повіту Таврійської губернії: Олешки, Козачі Лагері, Кардашинка, Костогризово, Копані. З 1874 року поміщик Ерделі був головою Херсонської повітової земської управи 18 років. Вулиця Комсомольська мала назву Ерделівська. Ерделі помер у 1897 році, похований на цвинтарі с. Токарівки. Від села до найближчої волості і земської поштової станції Тягинка – 7 верст, паромної станції 4 версти. Справжньою окрасою села є храм, споруджений на честь Княгині Ольги. З 1923 року Токарівка є центром сільської ради. Їй підпорядковані два села Іванівка та Н-Тягінка. В селі Іванівка, біля обеліску Слави, стоїть нічим не примітна хатинка, на якій прикріплено табличку з написом «Тут народився та жив Герой Радянського Союзу льотчик Чепинога Павло Йосипович. Всі іванівці знають, що в роки Другої світової війни він знищив 22 ворожих літаки. Вони пишаються своїм земляком.
Н-Тягинка
Село Н-Тягинка засновано в 1863 році переселенцями з місцевого пункту Дар’ївка. Саме село, на той час, мало назву сільське поселення Нова Тягинка Тягинської волості Херсонського повіту і ділилося на дві частини: Новоселівка та Даранівка. В 2016 році Н.Тягинці виповнюється 153 роки.
В селі народився і жив Заслужений учитель України Константин Йосипович Голобородько. В Н-Тягинці пройшло його дитинство і перші 10 років вчителювання. В 1932 році він з родиною переїхав до с. Станіслав. Не менш видатним земляком є син Константина Йосиповича Юрій Константинович, член спілки письменників України. І нехай він народився і прожив лише три роки в селі, новотягинці дуже пишаються своїм знаменитим  односельцем.
На місці сучасної школи знаходився поміщицький маєток. На теперішній час – це загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, яка заснована в 1952 році. В 1960 році був утворений радгосп «Світанок», який об’єднував три села: Іванівка, Н-Тягинка, Токарівка. Н-Тягинка – мальовничий куточок Білозерщини. Кожного року в Новотягинських плавнях проходить змагання з туризму між школярами Білозерського району. Село ввійшло до державної програми відродження сільського туризму. Тут для гарного відпочинку створено всі умови.
Софіївка
 В південно-західній частині Херсонської області річка Дніпро зливається з Бугом і далі виходить до Чорного моря, таким чином утворює лиман. Його дивовижні краєвиди берегів в цих містах ще з давніх-давен притягували погляди різноманітних поселенців.          Але одним із найвидатніших епізодів з історії цього краю Херсонщини є період існування поселення «Глибока пристань», яке розташоване було на території сучасної Софіївки. Назва «Глибока пристань» походить від корабельні. В далеких місцях за 1 км. від села навіть збереглися земляні кріплення – редути, у береговому обриві залишки землянок російських солдатів і чорноморських козаків 1787 – 1788р. Це поселення було відкрите у 1976р. периферійним загоном Ольвійської експедиції Інституту археології АН України в 1986-1987 роках. Під час розкопок було зафіксовано залишки кам’яного будівництва та господарчі ями, час існування яких визначено як перша половина 3 ст. до н.е. З давніх-давен поселенці цього краю займались рибальством та хліборобством. На території села є багато ставків, де розводять рибу. За селом знаходяться фермерські поля та мисливські угіддя. Навпроти села - виноградники та фруктові сади агрофірми «Білозерський».
Томина - Балка
В матеріалах для оцінки землі Херсонської губернії згадується хутір Томіни, який було засновано у 1840 році чабаном-молдаваном і був названий на честь його дочки Тамари. У 1887 році на хуторі Томіна Балка мешкало 189 чоловік, було 35 дворів.
З приходом Радянської влади хутір Томіна Балка віднесено до Широкобалківської сільської ради. Хутір налічував всього 9 господарств, 48 жителів, переважно українців. Серед них є прізвища, які несуть родовід і по сьогоднішній день - Самійленко, Отаманенко. Після війни, в 1957 році, Томина Балка була віднесена до Кізомиської сільської ради. В 1962 році в серпні в Томиній Балці реорганізовано початкову школу у восьмирічну, директором школи був Юрій Юрін, першими вчителями - Коломієць Г. Ф., Алексеева P. M., Косенко І. Ф. У 1973 році побудовано середню школу на 320 місць, директором був Кравченко М. П. В 1957 році колгосп ім. Данова, який очолював Макогончук В.І., відносився до Широкобалківської сільської ради. У 1965 році колгосп «Прогрес» реорганізовано в радгосп на чолі з директором Македонським Ю. М. В цей час в селі працювали кузня, дитячий садок, школа, птахоферма, бібліотека. У 1974 році була утворена Томинобалківська сільська рада, до складу якої увійшли два населених пункти - села Томина Балка та Новодмитрівка. Першим головою сільської ради був обраний Толмач О. О., секретарем - Макогончук JL С. З 1977 року і по сьогоднішній день секретарем сільської ради працює Кожокарь Г. Й. Зараз в селі Томина Балка нараховується 365 дворів і 1138 чоловік населення, працює середня школа, дитячий садок на 140 місць і всі соціально-побутові заклади, відділення Ощадбанку. Село Томина Балка живе, квітне, збережено заклади освіти, культури, медицини. Потихеньку розвивається малий бізнес – підприємницькою діяльністю займаються Лисенко Т. В., Підлубний В.О., Скоробреха С. І., які виступають спонсорами на кожному святі, яке проводиться для сільської громади.
с.Чорнобаївка
Чорнобаївка (до 1923 року хутори Чорнобаєві, Гусакові і Степанові) – найбільше за чисельністю населення в нашому районі – перетинається автомагістраллю Херсон – Миколаїв – Одеса, та залізницею Херсон – Миколаїв. Засноване воно у 1783 році переселенцями з Росії (переважно селянами) на землях Херсонської міської управи, а в першій половині ХІХ ст. сюди прибули переселенці з Полтавської губернії, пізніше – з інших областей України, переважно Львівської. Найдавнішими археологічними розкопками є курганні. Хутори розміщувалися на західному схилі Вірьовчиної балки. За становою приналежністю жителі херсонських приміських хуторів були міщанами. Вони займалися сільським господарством, головним садівництвом і городництвом.
Вигідне географічне розташування хуторів поблизу губернського центру сприяло розвитку в них виробництва товарного зерна. Основним заробітком бідняків, крім наймитування, було добування вапняку в кар’єрах Вірьовчиної балки. Перша школа відкрилася наприкінці ХІХ ст. на Гусакових хуторах. Початкову школу відкрито 1902 року на Чорнобаєвих хуторах. У відбудований період значні зрушення відбулися в культурному житті Чорнобаївки. 1922 року тут організовано хату-читальню і при ній бібліотеку. В 1929 році ТСОЗу «Добра воля» був створений перший колгосп.
Коли почалася Друга світова війна, разом з усією країною на захист стали й чорнобаївці. 14 березня 1944 року після визволення обласного центру підрозділи 295-ї Стрілецької дивізії зав’язали бій за Чорнобаївку і визволили її того ж дня. В бою смертю хоробрих полягли 52 воїни. Їх поховано в центрі села, на могилі встановлено пам’ятник, на якому викарбовано імена загиблих.
Чорнобаївка славиться видатними людьми, які стояли у витоків розвитку села і донині прославляють свою землю. Очолює цей список Герой України, двічі Герой соціалістичної праці Дмитро Константинович Моторний.
Багата Чорнобаївська земля на успішні трудові колективи, талановиту молодь, які зробили вагомий внесок у створення матеріальних цінностей. Гостинно відкриває двері щорічний фестиваль народної творчості «Чорнобаївський заспів».                            
Киселівка
Киселівка – велике мальовниче село, розташоване за 15 км. від районного центру Білозерка та за 2 км. від залізничної станції Чеховичі – напрямку Херсон – Миколаїв. Перша документальна згадка про Киселівку датована1856 роком. Тоді це був маленький хутір Киселів, який згодом розрісся та об’єднався з двома сусідніми хуторами. На сьогоднішній день населення складає майже 3000 чоловік. На території сільської ради діє ТОВ «ОСА-2» та ТОВ «Полімер-лак», працюють загальноосвітня школа, дитячий садок, амбулаторія, дві аптека, бібліотека, функціонують церква, міні-салон краси, поштове відділення. Приваблює мальовнича природа та пташиний світ. Окрасою села є два ставки. Навесні сюди прилітають лебеді, селяться чаплі.
Тож  ми запросили усіх у найважливішу подорож – подорож по рідному краю. Сподіваємося, що вона запам’ятається вам на все життя.

                                                                                     Команда "Розумники".
         


Білозерка. Благовіщенський монастир.
Білозерка. Благовіщенський монастир на Херсонщині колись славився на всю Південну Україну, аж до Одеси. У 1856 році Білозерський поміщик Лев Балтазарович Скадовський подарував 280 десятин землі під жіночий благодійний заклад. За словами старожилів він же і запросив до общини в спеціально побудовані келії багатих вдів та дів, котрі внесли солідний вклад в її розбудову. Іншу частину коштів зібрали церковні служителі. Якийсь священик "Вистрига" розіслав у всі кінці України черниць з кружками для збору милостині. Матеріал для будівництва доставляли з кар'єрів, що біля села Чорнобаївка. Для розпису стін всередині церков були запрошені кращі художники України. Так у мальовничому місці, на півострові, береги якого омивають Біле озеро та Безіменне (в народі Безмен), через десять років виросла жіноча община. В її центрі височіла головна церква в ім'я святої Трійці. Нині збереглася лише нижня частина арочних воріт до общини та ще декілька понівечених будівель.
Точна дата заснування монастиря - 1866 р. як громада, а в 1883 р. громада перетворена в монастир. В 1912 р. за проектом архітектора К. І. Квінто зведений новий Троїцький собор у псевдо руському стилі, розписаний за зразком Володимирського собору в Києві. У 1883 році Святий Синод дозволив їй іменуватися монастирем.
Старе містечко общини було оперезане другим кільцем двохметрових монастирських стін з арковими воротами та кутовими вежами. На території монастиря налічувалось 26 будівель культового та господарського призначення. При ньому діяли 4-ох класна школа для дівчаток, лікарня, тут також був притулок для 60 сиріт. На березі Білого озера біля стін монастиря була побудована пристань, до якої швартувалися судна, які заходили сюди з Дніпра.
Проте головною окрасою монастиря, на прощу до якого у великі православні свята сходилися та з’їжджалися прочани не тільки з навколишніх місць, а й з Миколаєва та Одеси став собор Пресвятої Богородиці. Він мав 14 куполів та багате внутрішнє убранство: на стелі зображення Бога-отця з його магічним та втаємниченим ім'ям - Савооха, зверху донизу його стіни були розписані масляними фарбами, амфілади по-золочені. По краях дві великі (в натуральний розмір) копії картин: "Таємня вечеря". Леонардо да Вінчі та "Явлення Ісуса Христа народу" А. Іванова.
Монастир, на чолі якого стояла мати-ігуменя, мав 30 черниць та 135 послушниць, кількість яких з року в рік збільшувалась. У володінні монастиря знаходилося вже 313 десятин землі, значна частина якої була зайнята виноградниками. Мав монастир і фруктовий сад та пасіку. Все це доглядалося дбайливими руками сестер, і забезпечувало їм пристойне життя та благодійну діяльність для сиріт і нужденних.
Собор спіткала сумна доля: у 30-ті роки він був знищений. На монастир чекало повне знищення, а на сестер-черниць - доля святих мучениць. Частину монастиря у 1921 році віддали під дитяче містечко, де була згодом організована колонія на 500 дітей. Іншу мізерну частину залишили черницям, але перейменували у землеробську трудову артіль «Пролетарське життя». А потім знайшлися люди, котрі у 30-х роках розібрали храм та безліч інших церковних будівель монастиря.
Сьогодні ж дякуючи Богові Благовіщенський монастир відродився заново – постав із попелу людської пам’яті. Після тривалої тяганини Міністерство освіти та науки України, яке є органом управління майна, будівель та споруд професійно-технічного училища № 6, відгукнулося на численні клопотання секретаря Херсонської єпархії Української православної церкви протоієрея Віталія перед управлінням освіти і науки Херсонської обласної державної адміністрації щодо передачі залишків його приміщень, а саме приміщення складу паливно-мастильних матеріалів, колишніх Вхідних воріт на Прихожанську площу та земельну ділянку навколо приміщення розміром 0,0275 га у власність новоствореній монастирській общині. І у жовтні 2010 року відбулося урочисте відкриття Благовіщенського монастиря.
  

Геніальна  жінка з Білозерки.
                                                                            
                                                         
    Ніхто  з  нас  не  може  й  на  хвилинку  зрозуміти, як  це: жити  в  повній  тиші  та  темряві.  Жити  поза  світом, бути  віддаленим  від  усіх. Але яку  ж  треба  мати  силу  волі, неймовірні  зусилля, аби  досягнути  феноменального  злету  сліпоглухій  дівчинці , яка  стала  легендарним  вченим – дефектологом, прекрасним  педагогом,  автором  низки  наукових  і  літературних  праць.
      Ольга  Іванівна  Скороходова  народилася  в  бідній  селянській  родині  влітку  1911  року  у  селі  Білозерка  на  Херсонщині. У  ранньому  віці    дівчинка  захворіла   менінгітом  і  повністю   втратила  спочатку  зір,  потім  слух,  а  згодом  частково  і  мову.  Мати   Ольги  неодноразово   возила  дитину  до  лікарів,  проте  кожен  лише  бажав рідним  не  падати  духом. Після  смерті  неньки  Херсонський  відділ  народної  освіти   направив  дівчинку для   лікування  і  навчання  до  Одеської  школи  сліпих  дітей. Вихователі  і  вчителі намагалися  навчити  Ольгу  грамоті,  але  відсутність  слуху  зробила   марною  присутність  її  у  класі,  де  знаходилися  тільки  сліпі. Загрожувала  повна  деградація  особистості, тому  потрібна   була   інша  методика  роботи  з такими  дітьми.  Саме  у  1923  році  професор  І.О. Соколянський  організував  у  Харкові  школу – клініку  для  сліпоглухонімих  дітей , куди в  1925 р. і  була  направлена  Оля.  Дякуючи  зусиллям  професора, їй  вдалося  відновити  усну  мову. Було  організоване  спеціальне   навчання  з  усіх  предметів  шкільної  програми  за  допомогою  тактильного  алфавіту  та  брайлівського  шрифту. Здібна  і  працелюбна  дівчинка  захопилася  літературою:  читала  О.Пушкіна, Ю.  Лермонтова, О.Горького, Д. Байрона. Бувало, що  за  читанням  проводила  ночі.  Ольга  Скороходова  здобула  середню  освіту,   готувалася  до   вступу на   літературний  факультет  одного  з  московських  вузів. Але  на  календарі  був  1941  рік. 
      Після   переможних  салютів Ольга  Іванівна  відгукнулась  на  запрошення  свого  вчителя   І.О.  Соколянського  -  переїхала  до  Москви  і  під   його   керівництвом  зайнялася   науковою  роботою.  Ольга  Іванівна  була  першою  сліпоглухою  у  Радянському  Союзі,  що  здобула   вищу  освіту  і  вчений  ступінь.  З  великим  інтересом сприйняла  громадськість  вихід  у  1947  році  книги  О.Скороходової  «Як  я   сприймаю  оточуючий  світ»,  де  з  великою  глибиною  і  проникненням  розкрито  спостереження  і   переживання  сліпоглухонімої    людини.   Книга  була  розцінена   науковцями   як  матеріал  для  подальшого    розвитку  дефектології,  наукової  психології.  З  1948 року  -  Ольга  Іванівна  -  науковий співробітник  інституту   дефектології.   В  1956 р.  побачила  світ її  нова  робота  -  книга  «Як   я  сприймаю  і  уявляю  оточуючий  світ»,  яка була  відзначена  премією  імені  К.Д. Ушинського. В  1961 р., вже  після  смерті  свого  вчителя  І.О. Соколянського, Скороходова  успішно  захистила  в  інституті  дефектології  дисертацію  і   одержала  ступінь  кандидата  педагогічних  наук  ( з  психології).  Найбільш  повне  втілення  унікального  творчого   задуму  було  здійснено  Ольгою  Іванівною  в  праці  «Як  я  сприймаю,  уявляю  і   розумію  оточуючий  світ» (1972 р.)  -  своєрідному  зібранні  всіх  її  книг, статтей, віршів  різних  років.  Згодом  її  праця  стала   відомою  у  багатьох  країнах  світу, бо  її  монографія  -  єдиний  твір, в  якому  автор,  обділений  зором  та  слухом,  не  лише  описує  свій  психологічний  стан, але  й  аналізує  його. Скороходова  приймала  участь у відкритті  школи  - інтернату для  сліпоглухих  дітей  і зробила  вагомий  внесок  на  педагогічній  ниві. За  багаторічну  діяльність  була  нагороджена  Орденом  Трудового  Червоного  Прапора. До  останніх  днів  свого  життя (1982 р)   О.І.Скороходова  плідно  працювала, проявляючи  надзвичайну  волю  і  працелюбність.
Життя  О.І.  Скороходової  стало  зразком   життєлюбності  і  оптимізму  не  тільки  для   людей,  позбавлених  зору  і  слуху,  але  й  для тих, хто  не  міг  знайти  в  собі  сили  подолати складні  життєві  обставини.
    Білозерщина   відома   видатними  особами,  які  прославили  наш  край  на  весь  світ. Тому  й  розповідають   бібліотекарі   користувачам   про  геніальних  і  неймовірно  талановитих  людей.  Життєвий  шлях   і  наукова  діяльність  О.І.Скороходової   взагалі  унікальна. І ми  повинні   бути  обізнаними  з  спадщиною    землячки, шанувати  її  і  пишатися  Диво – Людиною!

Немає коментарів:

Дописати коментар