Екскурсія «Білозерщина історична». Повний текст. Фото.
Мета: Ознайомлення
цільової групи з історією заснування та визначними місцями Білозерського району,
які за своєю історичною значимістю
мають повне право увійти до «Семи чудес
Херсонщини».
1.
І почнемо ми нашу
екскурсію з відвідання Білозерського
районного музею ім. Д. Багалія. Саме звідси і починається розповідь про
минувщину рідного краю…
Яка безодня часу відділяє нас від
найдавнішого населення нашого краю!
Важко повірити, але наші безмежні степи були
притулком для багатьох племен і народів: трипільці, скіфи, сармати, гуни, різні
тюркомовні народи – ось неповний перелік етносів нашого краю. Проте, вони не
пішли в небуття, а залишили для нащадків
численні свідчення в археологічних пам′ятках – курганах (поховальних
комплексах), городищах та поселеннях.
Значну кількість курганів розкопано
протягом 1886 -1889р.р. в межах володінь
землевласників Скадовських. Саме це надало Білозерці статусу однієї з найкращих
археологічно досліджених територій.
Іноді поховання під курганами перекривались кам′яними плитами, які своїми контурами нагадують
людські силуети. Існує наукова гіпотеза,
що такі антропоморфні стели
встановлювали на своїх святилищах наші пращури. Тобто, ці стели є не
лише найдавнішими монументальними скульптурами, але й пам′ятками релігійного
культу племен епохи міді (IV – II тис.
до н.е.).
Три таких стел було виявлено на
теренах сучасної Білозерки.
Сенсаційною знахідкою ГЛ.Скадовського (онука
Б.Б. Скадовського, одного із засновників нашого селища), кандидата природничих
наук, землевласника, археолога-аматора, є унікальний мальований горщик
трипільської культури. Її назва походить
від с. Трипілля на Київщині, де українським археологом Вікентієм Хвойкою 1893р. було виявлено першу пам′ятку цієї
культури. Знахідка підтверджує думку науковців, що трипільці кожні 50-100 років
покидали виснажені землі і мігрували в інші землі. Знахідка значуща ще й тим,
що гончарство в ті часи було синонімом багатства. Горщик можна оглянути в
експозиції Херсонського краєзнавчого музею.
Трипільська культура, за рівнем свого
розвитку, впритул наблизилась до перших світових цивілізацій країн Малої Азії (Урарту, Ассирії, Лідії) та
Єгипту.
Сучасні історики вважають, що
трипільці - прямі предки українців.
Якщо вірити Геродоту (давньогрецький
історик), легендарні кочівники –скіфи з′явились у Причорноморських степах у
другій половині VII ст. до н.е. Підкоривши місцеве населення, заснували власну
державу – Велику Скіфію, яка займала всі південні степи і мала форму
рівностороннього чотирикутника, одна сторона якого прилягала до берегів Чорного
моря. Майже вся сучасна Херсонщина знаходилась у цій геометричній конфігурації.
Зі сходу, під брязкіт зброї і лиття крові, у
наші степи проникли кочові племена сарматів, які перевершили скіфів у
військовій справі. Опинившись у ворожому оточенні, скіфи відступили у пониззя
Дніпра, де побудували ряд укріплених городищ. Залишки одного з них та
сарматське поховання виявлено та досліджено в межах Білозерки.
Справжнім скарбом нашого краю є антична
(стародавня) спадщина. Майже 2,5 тис. літ тому розпочалася грандіозна акція –
«Велика грецька колонізація» Північного Причорномор′я. Древні греки переселились на узбережжя
Чорного моря і Бузького лиману та заснували тут ряд міст: Ольвію, Тіру, Пантікапей,
Херсонес, Фанагорію, Овідіополь та інші міста, всіх не прелічиш.
Недарма давньогрецький філософ Платон
потішався: «Греки обсіли Чорне море, як жаби ставок!»
Греки привезли з собою полісну модель
суспільного устрою: місто – центр політичного життя, ремесел, торгівлі і
культури та хору (сільськогосподарський округ).
Наш край також долучився до цього процесу.
При в'їзді до селища, зі сторони
Херсона, є знак «Білозерське городище».
Давнє «Білозерське городище» входило до складу Ольвійської хори. Дослідження цієї історичної пам'ятки
розпочалося 1867 року і продовжувалось (з перервами) до 2003 року. Основою
економічного життя його населення було землеробство, рибальство та придомне
скотарство. «Городище» було також опорним пунктом у торгівлі Ольвії з
населенням Нижнього Дніпра. Матеріали досліджень зберігаються у колекції Інституту археології АН України (м.
Київ), у фондах Херсонського
краєзнавчого музею та в колекції Херсонського державного університету.
Після розмежування земель ця надзвичайно цікава пам'ятка знаходиться на території Дніпровської сільської ради.
На Херсонщині подібні «античні городища»
та «поселення» є лише вздовж узбережжя
Дніпровського лиману на території сучасних сел Софіївки, Широкої Балки,
Станіслава та Олександрівки, – про що ми вам згодом також розповімо під час
нашої екскурсії.
Завдяки античній цивілізації на Україні
традиційно утвердився полісний устрій суспільства.
В драматичну епоху «Великого переселення народів», що являло
собою гігантські етнічні міграції, протягом 1000 років, зі сходу на захід,
змінюючи одне одного, варварські племена вторгались в степи Північного
Причорномор'я.
У IV ст. племена гуннів зруйнували майже всі
античні поліси. Грабіжницькі набіги кочівників змусили наших предків відступити
у лісову зону під прикриття лісів, річок та боліт.
Уже слов’янські племена об’єднались у
давньоруську державу – Київську Русь, проліг Великий торговий шлях «із варяг у
греки» - від Балтії по Дніпру, Дніпровським лиманом до узбережжя Чорного моря.
А наш край все ще залишався обезлюдненим. Лише половецькі орди кочували по
нашим степам. Пам’ятками їхнього перебування на нашій території є численні
кургани, на яких встановлювались знамениті «кам’яні баби» - скульптурні
зображення половецьких воїнів та їх жінок. На Херсонщині налічувалось77 «кам’яних
баб», 2 – з околиць Білозерки.
У ХІІІ ст., з глибин Центральної Азії,
змітаючи все на своєму шляху, на Київську Русь посунуло багатотисячне
монголо-татарське військо під орудою хана Батия (онука Чингізхана) та
заволоділо всією територією, від Волги до Чорного моря, на довгих 238 роки.
Нищівного краху зазнали від монголо – татар половецькі орди.
З часів того лихоліття до нас дійшла легенда,
за якою володарка Білозірська, рятуючись від татарського темника
(воєначальника) Мамая, зупинилась на березі озера та побудувала тут замок. Чи
була володарка реальною особою?
Документальні свідчення відсутні. А от стародавня назва озера – Білозір, на
тюркській мові – Ак-Гьол (Біле озеро). Чи це не відлуння давньої легенди!
Суперечлива особа Мамая відома, в основному з
літописів та епічних творів, більш схожих на фольклор. Хан Мамай –
виходець з князівського роду
монгольського племені кіят. 1365р. заснував Мамаєву орду, яка володіла степами
Причорномор’я, Приазов’я та Криму. Його резиденція «Замик» знаходилася в
низинах Дніпра на Кінській річці (р. Конка) на тюркській «Ільянису».
За козацької доби, яка є символом «золотого
віку» України, утворилася нова держава – «Вольності Війська Запорозького
низового», центром якої була Запорозька Січ. За площею вона прирівнювалась до
острівної Англії. «Вольності» поділялись на 8 паланок, 2 з яких займали
територію сучасної Херсонщини. Правобережну частину – Інгульська, Лівобережну –
Прогнойська паланки. Козаки Інгульської
паланки мали стежити за пересуванням татар Кримського ханства, контролювали
рибальство на Нижньому Дніпрі та Інгульці, збирати мито на річкових переправах.
З 22 переправ відома переправа на р. Білозірці, з якої торгові каравани на
човнах і плотах переправлялись до Дніпра, а далі продовжували свій шлях до
Московії, Литви та Польщі.
У другій половині ХVІІІ ст. останній кошовий отаман Петро Калнишевський запровадив тотальну
колонізацію запорозької території – виникли 45 сіл, 4000 хуторів – зимівників,
передусім на кордонах з Росією та Кримським ханством, які заселили сімейні
козаки та селяни – 50 тис чоловік. Так виник хутір – зимівник на березі
оз.Біле, біля кургану «Кебиха». Козаки Запорозької Січі називали «зимовчаків» -
«сидні», «гніздюки», себе ж запорожці називали «сірома», тобто «вовки». А
взагалі назва «козак» з тюркської мови
перекладається як «воїн» та «охоронець».
Господарство у зимівнику було прибутковим,
орієнтованим на ринок. «Зимові» козаки займалися скотарством, рибальством,
полюванням, городництвом. Через спустошливі набіги кримських татар («бешбаш»)
не було сенсу займатись традиційним землеробством. Для самооборони козаки зброю
з рук не випускали та носили кольчугу – аналог сучасного бронежилета.
Козаки хутора-зимовника мешкали на
запорозьких землях задовго до заснування Білозерки. Слід визнати, що сім’ї
«зимовчаків» Довгих, Здибаїв, Нечаїв, Сікоз, Скороходів та Щербинів стали її
першими поселенцями.
Після перемоги у російсько-турецькій війні
1768 – 1774рр., в якій брали участь 11000 козаків, Росія, за
Кючук-Кайнарджийським мирним договором (1774р), отримала вихід до Чорного моря
і вже не потребувала підтримки Запорожжя. За спеціальним маніфестом російської
імператорки Катерини ІІ (1775р), Запорозька січ була ліквідована, як «кубло
бунтівників і розбишак». Так Росія віддячила запорозьким козакам за вірну
службу та участь у кровопролитних війнах.
У 1780-і роки розпочалося Велике заселення Півдня. Дворяни
українського і російського походження та іноземці отримували 12-15тис. десятин
(1десятина – 1.09га) землі, за умови заселення кожного наділу 25-ю селянськими
господарствами.
І.А.Ганібал, генерал-поручик, герой
російсько-турецької війни, один із засновників Херсона, двоюрідний дід
О.С.Пушкіна, отримав від російської імператриці Катерини ІІ в подарунок 12 тис.десятин
землі біля оз. Білого. Першими поселенцями були сім’ї козаків, але основну масу
становили переселенці з Правобережної України – Бабиченки, Богдани, Богуни,
Глущенки, Голуби, Забар, Кравченки, Майбороди, Малі, Мельниченки, Науменки,
Пискуни, Твардовські, Теслі, Шевченки, Шпаки та Чернявські.
Поселення мало статус слободи, селяни якої
звільнялись від усіляких повинностей.
За офіційними документами слобода мала
найменування Білозерка, паралельна назва Іванівка (за іменем господаря).
1784р. Білозерка з селянами була продана князю
О.А.Безбородько, російському державному діячу, дипломату, вихідцю з української
козацької старшини, а 1798р маєток придбав Б.Б.Скадовський, багатий
землевласник польського походження. Слобода отримала другу неофіційну назву –
Скадовка.
З часом родина Скадовських
розширила свої землеволодіння. Господарство було багатим. Садівництво,
городництво, баштанництво, тваринництво, передусім, розведення овець та коней –
давали високі прибутки. Колишні конюшні зайняло підприємство
«Сільгосптехніка»..
Збільшувалось населення Білозерки: на 1842
рік налічувалось 142 чол. та 98 жінок.
На зламі ХVІІІ–ХІХ століть, у Білозерці не було автохтонного (корінного)
населення. Тому слід вважати першими поселенцями козаків із зимівника та селян
з Правобережної України. Другою хвилею
було переселення селян з Лівобережної України, про що свідчить характерний тип
хат, що зберігся до наших часів: подовжений винос дахів, що спиралися на дубові
стояки, захищав від вітру, дощу, а в спеку створював затінок.
Наведені факти
дають можливість зробити висновок, що заселення Білозерки пов’язано з особами
світового значення – Іван Абрамович Ганнібал, Олександр Андрійович Безбородько,
Балтазар Балтазарович Скадовський. http://bilozerkacbs.blogspot.com/p/blog-page_18.html
Текст: Ніна Горлова, голова
Наукової управи Херсонської
обласної Жіночої спілки
"Козацька берегиня",
курінна Українського
козацтва.
2. Цікавим у науковому
плані є Білозерське античне поселення,
що знаходиться у селі Дніпровське. Засноване на початку IV ст. до н.е., воно
припинило існування в першій чверті ІІІ ст. до н.е. Культура цього поселення
співпадає з матеріалами, що знайдені в Ольвії. Дослідження пам’ятника дає
важливий матеріал для відстеження економічної, соціокультурної та етнічної
історії Північного Причорномор’я та його зв’язків з Великою Грецією та Малою
Азією.
Поселення має розмір не менший за 100х400 м., понад 2000 кв.м з яких
досліджено розкопками. Зафіксовано наявність жител, у тому числі вкритих
черепицею. Досліджено дуже багато господарських ям. За майже півторастолітню
історію досліджень з поселення отримано величезну кількість різноманітного
археологічного матеріалу.
З 1997 року щорічно тут проходять практику студенти Херсонського державного
університету, що набула офіційного статусу археологічної експедиції у 2005
році. Ця експедиція займається вивченням Білозерського поселення у
Дніпровському. Археологічні розкопки проводяться за Відкритим листом, який
видається Польовим комітетом Інституту археології НАН України та дозволом на
проведення розкопок відділу охорони культурної спадщини Міністерства культури
та туризму України.
Текст: Ольга Журавленко, спеціаліст по охороні
пам’яток історії
та культури
3. Приваблює своєю загадковістю і місцевість між
Широкою Балкою
та Софіївкою – урочище Глибока Пристань.
Саме тут, в районі Глибокої Пристані, майже 240 років тому, могло виникнути
місто Херсон, а заодно – морський порт, фортеця, суднобудівна верф та
адміралтейство, насамперед, завдяки глибоководній бухті, захищеній від
західних вітрів Станіславським мисом. Цього не сталося, оскільки були враховані
несприятливі обставини: місто існувало б у необжитій місцевості, поблизу
загрозливої турецької фортеці Очаків.
А займався
цим питанням Адмірал Сенявін,
хресний батько міста Херсона, - який хотів
будувати Херсонську фортецю саме у Глибокій Пристані.
…На думку істориків, у V ст. до н. е. тут було
поселення скіфо-еллінів. «Поселення мало кам’яні укріплення і дві цитаделі.
Люди жили у напівземлянках і наземних домах з фундаментом. Тут археологами були
знайдені оригінальні зернотерки, ткацькі й риболовецькі знаряддя,
орнаментований посуд, статуетка Сілена з Діонісом на руках», — зазначає
краєзнавець Сергій Дяченко. http://m.day.kyiv.ua/uk/article/marshrut-no1-podorozhi/dorogoyu-ponad-limanom
Іван Антипенко, газета «День»
Відомий херсонський краєзнавець Михайло Мелконович Авдальян у своїй
розвідці про Глибоку Пристань (бухта Глибока), опублікованій свого часу у
газеті «Наддніпрянська правда», розкрив надзвичайно насичену історію цього
лиманського простору – від античного до наступних часів. Тут містилось скіфське
поселення еліністичного часу; про рід занять тодішніх мешканців свідчать
знайдені під час розкопок зернотерки, грузила від неводів, точило, місцева та
грецька кераміка. В часи Київської
Русі (IX-XII ст.) у бухті Глибокій знаходили пристанище торговельні судна, що
рухались великим водним шляхом «із варяг у греки». Тут бували бойові дружини
Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира. У X столітті на Дніпровському
лимані зіткнулися інтереси греків з Херсонеса та русів через рибальство у гирлі
Дніпра. М. Авдальян писав, що у XIII-XV століттях у бухті Глибокій ловили
осетрову рибу генуезці і виготовлену з неї продукцію вивозили до Італії. Про це
повідомляв італійський історик Скалігер у своїх листах Кардану. XV століття,
часи владарювання на великих просторах Півдня Великого князівства литовського…
«В цих місцях уже тоді існувало литовське поселення Станіслав; через нього
вздовж берега Глибокої бухти проходив Королівський шлях – дорога для походів
поляків та литовців на Крим. Пізніше його використовували запорожці для
перевезення солі з Ягорлицького лиману до Польщі» (М. Авдальян). Ще одне цікаве
свідчення краєзнавця: після російсько-турецької війни 1768-1774 рр., для
охорони кордонів від турків, на північний берег Дніпровського лиману були
поселені запорозькі козаки; поблизу Глибокої Пристані знаходився козацький
форпост, що складався з 500 чоловік пішої команди, котрі розміщувалися у 25
землянках та 30 куренях.
Глибока Пристань чимало років слугувала Херсонові.
Внаслідок мілководдя дніпровських гирл, поблизу Глибокої Пристані здійснювалась
перевалка вантажів з морських суден на річкові та навпаки. Через ту ж саму
причину, спущені на воду в Херсоні судна, камелями (парні понтони) проводились
до Глибокої Пристані й тут остаточно оснащувались.
Про те, що у минулі часи район Глибокої Пристані був
забудований різними спорудами, очевидно, свідчить довга смуга подрібнених
камінців у прибережжі – наслідок руйнування будівельного матеріалу лиманськими
хвилями . Загадково виглядають на фоні
прибережних глиняних скель й крупні кам’яні утворення, що періодично
зустрічатимуться на вашому шляху. http://favoritekherson.co/2016/10/15/gliboka-pristan-port-suputnik-hersona-chi-povernetsya-kolishnya-slava/
Любимый Херсон (favoritekherson.co) – независимое интернет-СМИ в
составе информагентства «Любимый город»
4. ...Околиця
села Широка Балка Білозерського
району, високий берег Дніпровсько-Бузького лиману. Городище античної доби з
інтригуючою назвою Золотий Мис (Золотий
Ріг). Пам'ятка археології національного значення, одна з історичних «родзинок»
нашого краю. В античні часи цілих кілька століть тут буяло життя! Є свідчення,
що на останньому етапі свого існування фортеця, що містилась тут, грала роль
форпосту на східній околиці сільськогосподарської округи Ольвії, захищала
тутешніх посельців від набігів кочівників. Не виключається також, що певний час
варту ніс тут невеличкий гарнізон римських легіонерів...
Поглянемо на водний простір. Cтратегічно дуже
вдале місце розташування городища: чудова точка для огляду Дніпровського лиману
– від виходу із гирла Дніпра до Станіславського мису. Подумки переносишся... у перше століття нашої ери. Ось ти
стоїш усередині фортеці на високому схилі, обнесеної кам'яною стіною із чотирма
квадратними вежами, ходиш брукованими подвір'ями, оточеними житловими та
господарськими спорудами, залишаєш межі укріплення і потрапляєш до селища, де
живуть своїм життям древні землероби... Захисту городища слугував також
природній рельєф – балки обабіч, а з півночі – глибокий і широкий рів.
Ці
гарячі жовтаві схили, що вдивляються у Великий лиман, здавна притягують до себе
дослідників минувшини. Першовідкривачем Золотого Мису вважають відомого
археолога, онука гетьмана Розумовського, організатора археологічних з'їздів
графа Олексія Уварова (середина ХІХ ст.), хоча сам він чув у цих краях, що
років за 15 до його поїздок мешканець Херсона Шибінський віднайшов на Золотому
Мисі фундамент споруди та підвал із каменю, в якому було багато посуду (деякий
із попелом), а також кілька мармурових плит. При обслідуванні місцевості Уваров
виявив, що вся поверхня та скат мису вкриті уламками амфор. У подальші роки
розвідки на Золотому Мисі продовжили пошуковці та археологи Авксентій Чирков,
Георгій Скадовський, Володимир Ястребов, Віктор Гошкевич, Ірина Фабриціус,
Ізраїль Ратнер та Людмила Костюк, Сергій Буйських, Віталій Зубар, Марина
Абікулова, Віктор Пиворович, Микола Оленковський… Серед знахідок – ольвійські та римські монети, уламки кераміки
черняхівської культури; під час обвалів скель тут знаходили камені від колишніх
споруд, уламки античних амфор, червонолакового та сіроглиняного ліпного
посуду...
Подорожуючий
обов'язково зверне увагу на «підошву» Золотого Мису – прибережні вапнякові
утворення (див. фото). Дивно і незвично бачити на фоні прилиманських глинистих
скель камінні пласти – це якась своєрідна «мітка» на обличчі урочища. Цікаві
факти залишив дореволюційний херсонський краєзнавець, військовий топограф
Авксентій Чирков: він відзначав, що з каменю, виритого у городищі, у селі
Широкому споруджено церковну огорожу і передбачалось звести дзвіницю, а у
містечку Станіслав (нині село Станіслав – О.Г.) збудовано церкву з дзвіницею...
Це ж які кам'яні накопичення мали бути на Золотому Мисі, щоб піти на
спорудження таких значних об'єктів! Звідки взялися на глиняних пагорбах?..
Не
може також не зацікавити питання про походження назви мису: чому він – Золотий?
Вчені
вважають,
що походження цієї назви, подібно до назв інших археологічних пам'яток («Золота
Балка», «Золота Долина», «Золотий Берег», «Золоте Кладовище»), вірогідно,
пов'язане зі знахідками у цій місцині різноманітних предметів старовини. Останні
в усній фольклорній традиції місцевого населення пов'язувалися зі скарбами. І,
насамперед, із золотом – хоча самого золота тут могли і не знаходити ніколи...
…Археологія приборкує легенди. Після того, як держава
набуде належної економічної міці, вона все настійливіше вдивлятиметься у власне
минуле, шукатиме паралелей та перетинів з іншими культурами та народами. Наші
простори відкриють великому світові ще багато фантастичних таємниць. Чому б
спільно не гортати цивілізаційну «книгу культурних шарів»? А може і європейці
відчують колись у кронах своїх історичних дерев буяння соків придніпровського
коріння?.. http://khersonci.com.ua/blogi/21-oleksandr-kostyantinovich/7852-zolotij-mis-khersonshchini.html
Текст: Олександр Голобородько
Працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ.
Працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ.
5. У с. Олександрівка на обривистому березі
на висоті 20 м від рівня води розташоване поселення
Ольвійської хори "Скелька". Має статус пам'ятки археології національного значення. Відкрито у 1895році.
Розміщення:
Херсонська обл., Білозерський район, с. Олександрівка (центр сільської Ради), в 8 км на північ від села, на лівому березі Бузького лиману.
Херсонська обл., Білозерський район, с. Олександрівка (центр сільської Ради), в 8 км на північ від села, на лівому березі Бузького лиману.
Загальний
опис: Городище орієнтоване уздовж берега лиману в напрямку
північний захід – південний схід. Розташоване на обривистому березі на висоті
20 м від рівня води. Природні межі городища: на південному заході – береговий
обрив, на північному заході і південному сході – балки. Пам’ятник розділений
балкою на дві частини: північно-західну, розмір якої становить 120×96 м, і
південно-східну, розмір якої 120×93 м. З північно-східного (напільного) боку
частково зберігся земляний оборонний вал і рів. У південно-східній частині
городища лінія валу має розрив завширшки 7 м, що є давнім в’їздом з боку поля.
На поверхні обох частин пам’ятки знаходяться траншеї військового часу, поверхня
задернована. В гирлі балки, що поділяє городище на дві частини, знаходиться
підвищення овальної форми.
На городищі виявлені будівельні залишки
у вигляді грушоподібної зернової ями, частини господарчої печі, частини
сирцевої стіни, ольвійської черепиці. В культурному шарі, що становить 1-1,5 м,
знайдені зернотерка, уламки ліпної, сіроглиняної, червонофігурної, чорнолакової
кераміки, амфор. Тут виявлені розтирачі, грузило, кістяні залишки
свійських тварин та риби. В шурфі знайдена кам’яна
стела із схематичним поясним зображенням людини і
тамгообразним знаком. Стела відноситься до початку н.е.
Історична довідка,
відомості про дослідження:
Пам’ятник є скіфським городищем, одним з
пунктів ольвійської периферії; його розквіт відбувся у 4-3 ст. до н.е. Городище
відкрите В.І. Гошкевичем (Херсонський музей) у 1895 р., повторне обслідування В.І.
Гошкевичем відбулося у 1909 р. В 1927 р. Ф.Т. Камінський (Миколаївський музей)
зібрав матеріал на поверхні городища. У 1947-1948 р. А.П. Манцевич (Державний
Ермітаж) у складі Ольвійської експедиції АН УРСР обстежила пам’ятник шляхом
розвідувальних шурфів. В 1965 р. обстеження пам’ятника здійснили І.Д.
Ратнер і А.Е. Вірліч (Херсонський краєзнавчий музей). Колекції знахідок зберігаються в
Інституті археології АН УРСР, Миколаївському й Херсонському краєзнавчих музеях.
За
даними С. Буйських, городище входило в оборонну систему Ольвійської держави. Тож, розкопками тут досліджено фортифікаційний комплекс з
ровів, валів, кам'яної кріпосної стіни, башти. Численний і різноманітний
археологічний матеріал, отриманий дослідженнями, вніс істотний внесок у
вивчення античної історії території сучасної України.
6. На сьогоднішній
день не можна уявити повноцінного духовного життя країни без долучення людей до
історії міст, сіл, культурних надбань, до унікальних творінь мистецтва й
архітектури, які могутньою енергетикою, що йде з глибини віків, міцно з’єднують
сьогодення з минулим і прийдешнім. Тому серед головних пріоритетів держави є
збереження, вивчення і популяризація шедеврів національної історико-культурної
спадщини. Тож, ми вважаємо, що такі цікаві
факти з історії заснування Білозерщини, - заслуговують на пристальну увагу,
як істориків, краєзнавців, так і місцевих жителів, туристів. І, особливо, -
найдопитливіших школярів. Любіть і бережіть свій рідний край!
Дякуємо за
увагу.
Використані джерела та література.
1. Документи Херсонського облдержархіву;
2. Документи Архівного відділу Білозерської райдержадміністрації.;
3. Історія міст і сіл Української РСР. Херсонская область. Київ., 1972
4. Яворницький Д.І. Історія українських козаків. Київ., Наукова думка., 1990;
(перевидання)
5. Оленковський М.П. Археологічні пам’ятки Білозерського району.
Херсон.-2004
6. Ратнер И.Д., Костюк Л.И. Древности Херсонщины. Симферополь, «Таврия», 1989.
7. Червінський В.І., Обушний М.І. та інші; Історія України. Джерельний
літопис. ДП «Дирекція ФВД». - 2008
8. Малий словник історії України. Київ., Либідь,-1997р
9. Козаччина. Історія України в особах. Видавництво Україна. Київ: 2000
10.Херсонський краеведческий музей. Путеводитель. И.Таврия. Симферополь, 1987.
Інтернет-ресурси.
Немає коментарів:
Дописати коментар