Казка "Білозерщина".

Участь у інноваційному проекті "Обласний профіквест "В долонях степу і Дніпра" надихнула Жукову Анастасію, учасницю білозерської комади "Розумники" на створення дивовижної казки "Білозерщина". Читайте та діліться враженнями. 

Обласна літературно-краєзнавча акція

«Легенди Херсонщини»

Казка

Білозерщина

Автор: Жукова Анастасія, 15 років

-         Бабусю, бабусю, - гомоніла маленька дівчинка. – А чому наше селище називають Білозеркою, а район – Білозерщиною?

Бабуся з посмішкою глянула на онуку. Сіла зручніше і запитала:

-         Оленко, ти коли-небудь чула легенду про володарку Білозірку? – дівчинка зацікавлено прислуховувалась. – Чи історію про річечку?  Чи то про сміливу дівчину? Або ж казку про двох сестер?

-         Казку? – онука аж підскочила. – Ти ж мені розповіси?

-         Звісно, - бабуся посміхнулась. – Сідай зручніше...

Україна! Прекрасна, чудова країна! Зелені ліси, високі гори, безмежні степи...

-         Сестро Херсонщино, доброго ранку! – сказала маленька дівчинка, одягнена в білу сукню, прикрашену соняшником, виноградом та калиною. На голові в неї був чудовий віночок з польових квітів.

-         Доброго ранку, маленька Білозерщина, – відповіла дівчина в прекрасній жовтій сукні із зображенням колосся пшениці і посміхнулась. Херсонщина сиділа посеред галявини й плела вінок.

-         Сестро, а чому мене назвали Білозерщиною? – дівчинка зацікавлено схилилась над Херсонщиною.

Та розсміялася.

-         Чудові озера у ме-е-ене є,

А в сестри моєї воно Бі-і-і-іле!

Білозерщина також посміхнулася і заплескала в долоні. Херсонщина закінчила плести вінок й одягла його.

-         А ще у тебе тече чудова-пречудова річечка під назвою Білозірка, - дівчина весь час посміхалася. – Маленька, але чиста і гарна, так?

Білозерщина швидко-швидко закивала головою. І справді, біля селища протікає невелика річечка.

-         Білозірка-Білозірка,

     Вона ясна, наче зірка, - проспівала Херсонщина.

-         Сестро, а ще, ще є щось? – від нетерпіння маленька Білозерщина аж підскакувала.

-         Є... – Херсонщина посміхнулась. – Існує також легенда про володарку Білозірську. Вона, рятуючись від воєначальника Мамая, зупинилася на березі Білого озера і побудувала фортецю...

-         Ой, як цікаво! – поділилась враженнями молодша із сестер.

-         А ще я розповім тобі, – промовила Херсонщина, - легенди про одну сміливу дівчину та відважного козацького сокола - Чорнобая… Багато років тому, коли на сусіднє з Білозеркою село напали татари, вони взяли в полон багато людей. Серед них була одна молода дівчина, яка звалася Кіза. Красуня була дуже відважна. Вона не могла терпіти знущання татар і вирішила втекти від них. Але татари помітили, що вона пропала, і почали її шукати. Кіза побігла в сторону річки, та татари вже майже її наздогнали. І коли вона зрозуміла, що її скоро спіймають, щоб не повернутись до загарбників у полон, стрибнула із кручі в річку і потонула. Цей похилий високий берег над водою називався «Мис». Тому село і отримало назву в честь цієї дівчини - «Кізомис», за її сміливість і відвагу.

-         Також, - сказала Херсонщина, - ти повинна знати, що колись наші землі заселяли козаки… Серед широких степів була козацька паланка. Відважні воїни тут жили і охороняли рідний край. Одного разу сотня козаків перехопила зграю бусурманів, які вели дівчат. У кривавій битві загинуло 15 сміливих лицарів, але всі красуні були врятовані. Вони пішли у фортецю разом з українськими легенями. Їм сподобалось життя козаків і, особливо, їхнє тренування на конях із шаблями та списами. А легендарний козак Чорнобров, якого пізніше турки і татари назвали Баєм (володарем), а козаки і дівчата назвали Чорнобаєм, - без розбігу перескакував найвищого коня, в повітрі два рази обертався. На честь козацького героя було названо одне із сел Білозерщини – Чорнобаївка…

-         Ого! – онучка розширеними очима дивилася на бабусю. – Я й не думала, що існує так багато повір’їв щодо походження назви нашого селища і району!

-         Будеш тепер знати, так, онуко? – старенька бабуся знов посміхнулась. – А теперь біжи, я хочу спати..., – коли онучка побігла, стара жінка подивилася в далечінь і тихо сказала:

-         Я ж права, Білозерщино? – у відповідь почувся тихенький сміх...