Участь у інноваційному проекті "Обласний профіквест "В долонях степу і Дніпра" надихнула Жукову Анастасію, учасницю білозерської комади "Розумники" на створення дивовижної казки "Білозерщина". Читайте та діліться враженнями.
Обласна літературно-краєзнавча акція
«Легенди Херсонщини»
Казка
Білозерщина
Автор: Жукова Анастасія, 15 років
-
Бабусю, бабусю, - гомоніла маленька дівчинка. – А чому
наше селище називають Білозеркою, а район – Білозерщиною?
Бабуся з
посмішкою глянула на онуку. Сіла зручніше і запитала:
-
Оленко, ти коли-небудь чула легенду про володарку
Білозірку? – дівчинка зацікавлено прислуховувалась. – Чи історію про річечку? Чи то про сміливу дівчину? Або ж казку про
двох сестер?
-
Казку? – онука аж підскочила. – Ти ж мені розповіси?
-
Звісно, - бабуся посміхнулась. – Сідай зручніше...
Україна!
Прекрасна, чудова країна! Зелені ліси, високі гори, безмежні степи...
-
Сестро Херсонщино, доброго ранку! – сказала маленька
дівчинка, одягнена в білу сукню, прикрашену соняшником, виноградом та калиною.
На голові в неї був чудовий віночок з польових квітів.
-
Доброго ранку, маленька Білозерщина, – відповіла дівчина
в прекрасній жовтій сукні із зображенням колосся пшениці і посміхнулась.
Херсонщина сиділа посеред галявини й плела вінок.
-
Сестро, а чому мене назвали Білозерщиною? – дівчинка
зацікавлено схилилась над Херсонщиною.
Та
розсміялася.
-
Чудові озера у ме-е-ене є,
А в сестри
моєї воно Бі-і-і-іле!
Білозерщина
також посміхнулася і заплескала в долоні. Херсонщина закінчила плести вінок й
одягла його.
-
А ще у тебе тече чудова-пречудова річечка під назвою
Білозірка, - дівчина весь час посміхалася. – Маленька, але чиста і гарна, так?
Білозерщина
швидко-швидко закивала головою. І справді, біля селища протікає невелика
річечка.
-
Білозірка-Білозірка,
Вона ясна, наче зірка, - проспівала
Херсонщина.
-
Сестро, а ще, ще є щось? – від нетерпіння маленька Білозерщина
аж підскакувала.
-
Є... – Херсонщина посміхнулась. – Існує також легенда про
володарку Білозірську. Вона, рятуючись від воєначальника Мамая, зупинилася на
березі Білого озера і побудувала фортецю...
-
Ой, як цікаво! – поділилась враженнями молодша із сестер.
-
А ще я розповім тобі, – промовила Херсонщина, - легенди
про одну сміливу дівчину та відважного козацького сокола - Чорнобая… Багато
років тому, коли на сусіднє з Білозеркою село напали татари, вони взяли в полон
багато людей. Серед них була одна молода дівчина, яка звалася Кіза. Красуня
була дуже відважна. Вона не могла терпіти знущання татар і вирішила втекти від
них. Але татари помітили, що вона пропала, і почали її шукати. Кіза побігла в
сторону річки, та татари вже майже її наздогнали. І коли вона зрозуміла, що її
скоро спіймають, щоб не повернутись до загарбників у полон, стрибнула із кручі
в річку і потонула. Цей похилий високий берег над водою називався «Мис». Тому село
і отримало назву в честь цієї дівчини - «Кізомис», за її сміливість і відвагу.
-
Також, - сказала Херсонщина, - ти повинна знати, що
колись наші землі заселяли козаки… Серед широких степів була козацька паланка.
Відважні воїни тут жили і охороняли рідний край. Одного разу сотня козаків
перехопила зграю бусурманів, які вели дівчат. У кривавій битві загинуло 15
сміливих лицарів, але всі красуні були врятовані. Вони пішли у фортецю разом з
українськими легенями. Їм сподобалось життя козаків і, особливо, їхнє
тренування на конях із шаблями та списами. А легендарний козак Чорнобров, якого пізніше турки і татари
назвали Баєм (володарем), а козаки і дівчата назвали Чорнобаєм, - без розбігу
перескакував найвищого коня, в повітрі два рази обертався. На честь козацького
героя було названо одне із сел Білозерщини – Чорнобаївка…
-
Ого! – онучка розширеними очима дивилася на бабусю. – Я й
не думала, що існує так багато повір’їв щодо походження назви нашого селища і
району!
-
Будеш тепер знати, так, онуко? – старенька бабуся знов
посміхнулась. – А теперь біжи, я хочу спати..., – коли онучка побігла, стара
жінка подивилася в далечінь і тихо сказала:
-
Я ж права, Білозерщино? – у відповідь почувся тихенький
сміх...